Що й говорити, коли з часів розпаду Радянського Союзу в державі не піднялась ні одна галузь виробництва, крім алкогольної. Воно й не дивно, бо кожна більш-менш порядна людина, спостерігаючи за тим безладом і хаосом, що діється навкруги, і перед відчуттям власного безсилля щось змінити, просто не бачить іншого виходу як п’янство. Як кажуть, напитись і забутись. І на цьому виховується сьогодні наше майбутнє — наша молодь. Що такі вихованці зможуть дати нам завтра? І що вони з собою візьмуть в доросле життя? Бо як каже східне прислів’я: Кожна пташка робить те, що бачила у власному гнізді. Висновок напрошується тільки один, кричущий і невтішний. Ці діти виростуть, на відміну від своїх батьків, вже в неповноцінних і несвідомих громадян нашої держави, бо вони не бачили нічого святого в своєму житті, крім п’янки і того, що з нею зв’язано. І їм немає чого з чим порівнювати, а все бачене буде сприйняте за істину, і в майбутньому вони стануть творцями долі нашої України. Якою саме вона буде в такому випадку, думаю пояснювати не треба. І про це потрібно думати вже зараз!


Сьогодні під тягарем постійної роботи, щоб якось прогодувати свою родину, постійних злиднів та дискомфорту і оковитої, як єдиного доступного способу релаксації, у нас переважна більшість чоловіків навіть не доживає до напівголодної і напівголої пенсії, а то й взагалі до 50 років.

Ми докотилися вже до того, що наша держава сьогодні стає одним із центрів секс-туризму для всього світу нарівні з Азією. Оце так козачі нащадки печуться про потенційно козачих матерів, яких мають всі бажаючі світу цього в кого є долар? А ще страшне те, що в нас процвітає работоргівля, люди зникають як десь у якійсь напівдикій країні, хоча ми являємося однією з найбільших держав Європи! Ви тільки вдумайтеся в зміст «РАБОТОРГІВЛЯ»… З якого це століття? Причому людей продають, особливо дівчат, за таку ціну, за яку у нас не купиш навіть свиню на базарі тієї ж ваги, всього 200-300 доларів. Це просто жахливо! А вбити або скалічити у нас можуть ще за менші гроші. Оце і є ціна піклування нашої держави, наших політиків про своїх громадян. І навіть більше, на прикладі депутата Лозинського ми бачимо, що кожний привладний трохи не офіційно має право на публічне вбивство і не понести справедливої відповідальності. Контрасти суспільного життя просто жахають, у когось мисливські угіддя, і це ними вважається нормальним, а хтось з трудом наскрібає на хліб, і це привладними вважається також нормальним.

Подивіться, що робиться в галузях освіти та охорони здоров’я? Там майже нічого не залишилося від їх початкового змісту, кругом гроші і суцільний «бізнес». Кожна людина, маю на увазі просту людину, перетворилася з людини на об’єкт заробляння грошей. Замість того, щоб при будь-якій необхідності отримувати кваліфіковану допомогу і бути сприйнятим як людина, ми змушені пред’являти якісь направлення, медичні картки, посвідчення реєстрації і ще казна що, відчуваючи себе незрозуміло ким. Коли в першу чергу в таких ситуаціях постає питання, скільки з тебе можна витрусити грошей, додатково ще виписавши тобі рецепт на відповідну суму. Коли якість надання послуг залежить від твого соціального статусу і товщини твого гаманця, а саме лікування, як таке, відходить на другий план. Це вже не нормально. Коли ціна деяких ліків в аптеках складає від половини і більше обсягу мінімальної пенсії і зарплати, бо завозиться з-за кордону, а свої фармацевтичні заклади не отримують підтримки і занепадають це зовсім ненормально. Кому від цього краще? Для кого це робиться і з якою метою? Коли раніше в тому ж Союзі людина з вищою освітою викликала до себе повагу і не тому що закінчила ВУЗ, а тому що дійсно ставала гідною поваги а сама освіта відповідала певним критеріям, соціальним вимогам і стандартам, то сьогодні тільки хіба лінивий не може купити саме купити, в прямому розумінні цього слова, собі освіту, або й просто диплом, а потім ставати з ним або заступником голови Служби Безпеки України, або рикшею на базарі, і знання перестають бути в цьому визначальними. На передній план тут виходять зв’язки і особиста спритність, то яка може бути тут повага до знань і освіти? Дійшли до того що вчителі вже бувають битими своїми учнями старших класів. Всю країну перетворили в суцільний базар. Не залишилось нічого ні святого ні духовного. Як з цим жити далі? Я розумію що це вина не наша, не вчителів і не лікарів, це в основному вина наших «доблесних» політиканів. Але потрібно всім розуміти, що освіта і охорона здоров’я це зовсім не ті царини, які можна ігнорувати і на яких можна заробляти гроші. Ці інститути є фундаментом нашого сьогоднішнього і завтрашнього добробуту!
І на превеликий жаль такі, прямо таки, кричущі проблеми в кожній галузі, яку не візьми.

Саме ж слово «бізнес» у нас, на відміну від західного, має викривлений зміст. Його підтекстом у нас є прагнення злупити якомога більше грошей не зважаючи нінащо. Злупити будь-якою ціною, будь-як і будь з кого. Одвічні духовні цінності втрачають своє значення. Коли одні починають свідомо наживатись на горі інших це вже більше виглядає мародерством, ніж бізнесом.

Отак і бізнесуємо, знімаючи останню сорочку один з одного. Суть нашого «бізнесу» зводиться лише до примітивної збоченої спекуляції. Наприклад, дитячі товари, зокрема одяг і взуття, по своїй вартості перевершують ціни на ті ж товари для дорослих. Хоча матеріалу для їх виготовлення потрібно значно менше, а технології ті ж самі. А причина лише одна – мета наживи, не зважаючи нінащо. Дорослі, в переважній більшості, в зв’язку своєї не спроможності, нечасто купляють собі обновки, а в куплених ходять до останнього. А от своїм дітям, хочеш не хочеш, а змушений хоча б раз в півроку купляти взуття і одяг, бо вони ростуть, і кожні батьки прагнуть, щоб їх діти ні в чому не знали нужди, і не виглядали гірше за інших, і задля цього пнуться із шкіри. Звідси і випливає ціноутворення речей у нас, не з розрахунку затрат, а з власної вигоди. А наші керманичі замість того, щоб регулювати ці питання і займатись розбудовою держави, займаються лише собою, мавпуванням західних практик і красуванням один перед одним.

Сьогодні ми, я маю на увазі державу та націю, являємось дешевою робочою силою, джерелом деяких видів сировини та великим ринком збуту для іноземних держав. Таке наше сьогоднішнє національне обличчя перед усім світом. Попросту кажучи ми сьогодні стали, вірніше нас перетворили, в країну третього світу. Сьогодні ми опинилися серед тих, хто ще недавно викликав і ще по інерції викликає посмішку, але сьогодні ми вже самі являємось предметом тієї самої посмішки і загальним посміховищем в цивілізованому світі.

Ми дожилися до того, що не можемо сьогодні навіть самі себе прогодувати, хоча живемо не в горах і не в пустелі, а в Україні! В державі яка вважалась житницею Радянського Союзу! В державі, землю якої в роки Вітчизняної війни Гітлер вивозив в Германію!

Ми не можемо сьогодні нічого. Навіть власну, заощаджену неймовірними зусиллями копійку, шляхом затягування паска, зароблену своїм горбом і своїми жилами, не владні забрати з банківських депозитів. Щоразу отримуючи купу відмовлянь і посилань на хитросплетені договори і домовленості, і правди не доб’єшся. Але варто хоча б пару раз не сплатити хоч і з об’єктивних причин кредит, і нас протягнуть по всіх колах аду. Будуть і колектори, і всі інші «задоволення». Навіть з власного дому викинуть без найменших докорів сумління на користь якого-небудь банку. Це ще раз доводить наше безправ’я. Виходить, що їм можна відносно нас все, а нам відносно них не можна нічого, лише мовчати, терпіти і працювати. Люди сьогодні доведенні до такого крайнього відчаю і подекуди тваринного стану що, крім грошей і їжі, не розуміють більше нічого і не цікавляться більше нічим.

Зате наші посадовці жирують на повну. Нічим не переймаються і нічого не соромляться. За певні бариші, або як прийнято сьогодні називать «відкати», з України під виглядом сміття везуть за кордон сировину, а звідти навпаки під виглядом товару до нас сміття. І хто знає чи немає серед нього радіоактивних відходів, адже є ж уже місця, зафіксовані зі супутника, де стоять цілі гудронні озера. І той факт, що сьогодні існують населені пункти, жителі яких вимирають з невідомих причин далеко не вигадка. І ніхто з уповноважених не хоче братись до з’ясування причин цього явища! Ніхто не береться допомогти! Бо ті хто хочуть допомогти — ті не можуть, бо нічим, а ті, що можуть допомогти ті не хочуть, бо ворон воронові око не виклює. А наша земля, наша Батьківщина тим часом перетворюється на загальний смітник.

Наші діти сьогодні помирають, або стають інвалідами від щеплень. Що це – недбалість? Чи випробування медичних препаратів на нас? Уявляєте — ми піддослідні кролики. Як вам такі перспективи?

Наші діти сьогодні помирають на уроках фізкультури від звичайних фізичних навантажень. Серед молоді лише одиниці абсолютно здорових людей. Чому? У дорослих до 40 років випадають зуби і взагалі вони до цього віку фізично вже практично розвалюються. Чому? Бо споживаємо продукти в гарних упаковках з усього світу, які в них на Батьківщині вважаються трохи не сміттям, та й наші виробники, що ще вціліли також пішли тим шляхом. Що й говорити, коли деякі види печива горять і плавляться, мов пластмаса! Коли в проведених експериментах, від постійного вживання деяких видів продукції, миші гинуть на 3-5 день! Звідки здоров’я? І ніякого контролю з боку держави! А особисте звернення до лабораторії виллється вам в чималеньку копієчку, та й навряд чи дасть вам що, бо куди б ви не звернулись вас просто затюкають.
Частина молоді виростає безграмотною, не просто безграмотною, а взагалі з трудом може читати і писати.

Занепадає повага до праці. Хто заробляє на життя руками і своїм горбом, в сучасному розумінні — «лох», а хто нічого не робить і при цьому вмудряється шикарно жити, той красунчик. Майже нічого святого і нічого доброго, все бізнес і все гроші. Які плоди принесе нам таке відношення і таке розуміння речей в недалекому майбутньому?
Без грошей і хабарів ви не зможете виграти жодної серйозної судової справи. Більше того, в прокуратурах і судах існують неоголошені прайси в яких зазначені ціни за злочини щоб позбутися покарання. Де ж правда?
Наша міліція, в силу мізерних своїх зарплат, здебільшого є продажною, а подекуди і перевертнями в формі. Свідченням тому є чимало резонансних, відомих кожному, злочинів за участю останніх, розкриття яких закінчується нічим. Якщо так то кому ж тоді вірити і на кого надіятися?

У нас занедбана, напівзруйнована армія, точну кількість якої важко визначити, хіба тільки приблизно десь до 200000 з точністю до 10000, як вдалося визначити після походу по високих і світлих кабінетах журналістами з телебачення. А те що, це життя живих людей і це чиїсь долі нікого не обходить. Хоча напевне кожний пам’ятає вираз Наполеона про те, що хто не хоче годувати свою армію буде годувати чужу. Що вповні реально і сьогодні. Зате підрозділів і військ МВД у нас 300000 і забезпечуються державою вони значно краще. Виникають закономірні питання: Навіщо їх скільки? І чому так? Невже в нас такий неспокійний народ? Ви самі як вважаєте? Правильно, за допомогою них влада сподівається відгородитися від свого народу.

Наші моряки по півроку знаходяться в полоні у африканських піратів, а їхні матері і дружини з дітьми залишаються тут на Батьківщині без засобів для існування, оббиваючи в сльозах владні пороги. І всім байдуже і нікому до цього не має діла. Чи можливі такі дії щодо громадян США? Відповідь однозначна НІ! Америка здатна ради спасіння лише одного свого громадянина пожертвувати сотнями життів інших людей і навіть долями їх держав! А в нас скільки завгодно, немає навіть елементарного піклування.
Злочинці, які являються терористами і знаходяться в міжнародному розшуку, спокійно проживають у нас на законних підставах, маючи громадянство України, при цьому створюють тут терористичні угрупування! Де таке ще бачено в цивілізованому світі? ШОК!!!

Це свідчить про те що владі і політикам просто начхати і на людей і на державу. Вони нічого не бачать, крім грошей і власної вигоди! І скільки і чого ще нам можна чекати від них?

Вона сьогодні мовчки ковтає ультиматуми, повчання, а то й підзатильники держав сусідів, а Румунія і Угорщина взагалі відкрито претендують на певні території України! А це вже не жарти, над цим потрібно дуже серйозно замислитись!

Але що їм, їм все одно. Вони це все, а решта – ніщо, і їхня міліція їх береже.
Безмежну кількість таких та схожих фактів, що шокують, ми можемо відшукати в газетах, в телепередачах, в радіопередачах і звичайно ж спостерігати в нашому повсякденному житті. Прикладів цього бедламу можна наводити безліч! І в кожного своїх набереться не один десяток! І ми ще довго пищатимемо і плакатимемось один одному десь там по кутках, аж поки не зрозуміємо, що всі ці наші балачки по кухнях і дворах за чаркою просто пусте і не роблять ніякої погоди.

Витяг з брошури «Кому не байдуже...»

Шукаю однодумців: [email protected]