Шановні співвітчизники, з перших рядків хотілось би звернутися до Вас словами нашого знаменитого «Кобзаря» — Тараса Григоровича Шевченка, але якими саме рядками, вибрати важко, бо незважаючи на пройдений час багато з них просто кричать про наше сьогодення і після тих часів являються сьогодні як ніколи актуальними.

Я довгий час не міг зрозуміти поведінки наших можновладців. Здавалось би всі такі грамотні, кожний з вищою освітою, а то й не однією та й геть дурному туди попасти, але те що вони роблять, і як роблять це просто не піддається аналізу. Очевидні і, здавалось би, зрозумілі навіть для школяра речі, виконуються ними часто таким чином, що крім ущербу державі і її громадянам більш нічого не виходить. Мене це вкрай обурювало, думалось чи вони там сліпі і не розуміють, що діють? Аж поки сам не прозрів. Все вони бачать, все вони розуміють, але мотиви до дій у них інші. У них свої інтереси, що називається кишенькові, а у нас свої. Іншими словами народ і влада виявляється у нас знаходяться по різні сторони барикад. Тому й керують вони так: в угоду своїм власним інтересам, а щодо народу їм взагалі байдуже, і особливо прикро те, що останнім часом вони втратили не тільки совість, але й страх, страх відповідальності за свої вчинки. Те, що ми переживаємо на сьогоднішній день, виходить за рамки будь-якого здорового глузду. Майже дев’яносто відсотків населення України проживає на межі бідності, або й за нею, кожного ранку прокидаючись зі страхом перед кожним новим днем. Страху добавилось у нас, стільки, що хоч відбавляй. Він став уже у нас хронічним, страх за роботу, за зарплату, за їжу, за газ, за навчання, за родичів, за здоров’я, за життя взагалі. Речі, які являються необхідною нормою життя і мають бути буденною справою, для нас уже являються мрією.

Ті події в нашому повсякденному житті, які раніше надавали почуття свята, радості і урочистості, такі як весілля, 1 вересня, народження дитини, зараз викликають в нас в більшій мірі стрес і шок, а отримання заробітної плати здебільшого нічого, крім гіркої іронії.

Що й говорити, коли з часів розпаду Радянського Союзу в державі не піднялась ні одна галузь виробництва, крім алкогольної. Воно й не дивно, бо кожна більш-менш порядна людина, спостерігаючи за тим безладом і хаосом, що діється навкруги, і перед відчуттям власного безсилля щось змінити, просто не бачить іншого виходу як п’янство. Як кажуть, напитись і забутись. І на цьому виховується сьогодні наше майбутнє — наша молодь. Що такі вихованці зможуть дати нам завтра? І що вони з собою візьмуть в доросле життя, бо як каже східне прислів’я: Кожна пташка робить те, що бачила у власному гнізді. Висновок напрошується тільки один, кричущий і невтішний. Ці діти виростуть, на відміну від своїх батьків, вже в неповноцінних і несвідомих громадян нашої держави, бо вони не бачили нічого святого в своєму житті, крім п’янки і того, що з нею зв’язано. І їм немає чого з чим порівнювати, а все бачене буде сприйняте за істину, і в майбутньому вони стануть творцями долі нашої України. Якою саме вона буде в такому випадку, думаю пояснювати не треба.

І про це потрібно думати вже зараз!

Витяг з брошури «Кому не байдуже...» Автор Патріот.

P.S.
Шукаю однодумців: [email protected]