Одного разу 9 травня зіткнувся з кричущим фактом. Чекаючи на зупинці маршрутку став свідком того як маршрутники не хотіли перевозити ветерана на пільгових умовах. Спочатку я не звернув уваги, але потім був приголомшений. Тільки но дідусь зупиняв маршрутку, відчиняв двері і запитував чи є пільглві, тобто безкоштовні, місця, як отримував відповідь «ні». І маршрутка починала рушати, навіть, не дочекавшись коли закриються двері і відійде пасажир. Звісно, дідусь старенький, погано бачить, весь труситься, спритності вже ніякої, а маршрутникам головне час і гроші. Так проїхало вже дві маршрутки. І сказати що я був розчулений виглядом дідуся, майже нічого не сказати. І от, дочекавшись третю, і почувши вже стандартну відповідь ветерану, я вже не витримав.


Дідуся довелося садовити всупереч волі маршрутника, одночасно тримаючи маршрутку мало не силою, виходячи поперед маршрутки. Але ще більше здивувала, тоді, майже повна пасивність і байдужість пасажирів. Адже все це відбувалося у всіх на виду під наш загальний шум, гвалт і мати. І з усього автобусу, лише декілька пасажирів відгукнулося в підтримку дідуся.

Я не буду тут передавати вдячність того дідуся в його словах і вигляді, але той випадок, що називається, в"ївся мені в душу. Бо вже пройшло більше 6-ти років, а пам«ятаю й досі.

Тож не забуваймо тих, кому ми маємо завдячувати нашим сьогоденням. Вони й так вже майже забуті державою і обділені жебрацькою пенсією. То хоча б в День Перемоги, в ЇХ день не обділяйте їх увагою. Просто привітавши їх, і просто поздоровивши з Днем Перемоги, ви отримаєте змогу побачити і почути їх вдячність. І величині їх вдячності, впевнений, ви будете просто вражені.