Не хотілось би нікого ображать, але скажу. Я не буду говорити за всіх, бо за всіх не знаю, але мені цікаво, чи є в Феодосії нормальні лікарі? Зокрема терапевти?

Іноді просто дивуєшся їх результатам обстеження, а ще більше дивуєшся призначенню ними лікування і виписуванні рецептів. Самому слава Богу не доводилося туди потрапляти, а от за близьких доводиться перейматися. Особливо вражає лікарське: «Я от випишу вам отакі пігулки, ЯКЩО НЕ ДОПОМОЖЕ, то спробуйте от такі і такі, МОЖЛИВО ВОНИ ДОПОМОЖУТЬ.» Просто шок! Це що звертання до людини, чи гра в угадай мелодію, чи в комп«ютерну гру? Мовляв якщо з першого разу не пощастить, то є ще запасне життя і іншого разу пощастить більше. Та тільки в людини іншого життя немає в неї воно одне. І таке псевдолікування його не добавляє і не покращує. Іноді з»являється таке порівняння як експерементатори і піддослідні кролики. І навряд чи воно є перебільшеним, бо оте «якщо це не допоможе спробуйте оте» говорить само за себе. То в чому ж справа? В неграмотності лікарів, недостатній освіті чи в їх недостойних зарплатах? Хоча в Сімферополі знаходяться їх же ровесники, але значно професійніші, тільки от лікувати не бажають, мовляв: «Ви у нас не зареєстровані. Зареєстровані в Феодосії от там і лікуйтеся. Ми не збираємося працювати тут за них.» От і розмови. Виникає питання. Так ми люди чи ні?

Підводячи підсумок хотілося б сказати. У нас невистачає поваги самих до себе. Саме поваги! Бо повага оточуючих до нас починається з поваги нас самих до себе, а звідти й відповідно нормальне ставлення. А так як зараз то нічого не буде. Бо нам аби-щось сказали, а ми й промовчали. Бо нам бачите політес не дозволяє. Бо ж в нас такая культура, що не дай Бог сказати що-небудь в поперек. Краще мовчки проковкнути соплю та й іти геть. А треба б навпаки. Треба вимагати і домагатися своїх прав, тоді й ситуація буде змінюватися. І відповідальність буде з«являтися у всіх відповідальних осіб. І життя почне змінюватися на краще. Час би вже всім зрозуміти що ми самі є творцями свого життя.