Вже майже тиждень в новинах крутять «геройство» обласного депутата ландика. В принципі нічого нового. Те що трапилось потім — очікувана реакція. Хотілось би підкреслити на цьому прикладі та таких же подібних інших псевдосилу тих «героїв», як власне псевдосилу і решти чи то обраних, чи то обранців.

Саме подальші їхні дії після злочинів і нікчемних вчинків є найкращим свідченням їхнього страху і нікчемності. Тобто поки ніхто нічого не знає вони роблять що завгодно, тільки ж лишень їхні збочення набувають широкого розголосу, як вони відразу «втрачають корону», посаду «графа» і решту регалій. І лякаються не тільки вони, тобто безпосередні персоновані учасники, а разом з ними відразу «випадає в осадок» все їхнє vip-оточення. Відразу ж перелякано і демонстративно відвертається від зальотчика і починає голосно і в усі «труби трубить» єлейним голоском: «Любі друзі...». Бо знають котяри чиє сало зжерли! Бо бояться! А коли бояться то не такі вже вони й «бетмени». І проблема нашого сьогоднішнього життя одначе не в них, а в самих нас. В нашій аморфності, пасивності і нікчемності. Капіталізм передбачав, передбачає і буде передбачати нагромадження капіталу будь-яким шляхом і будь-яким способом, цей лад власне так і називається — «капіталізм». І робитимуть з нами все що захочуть і ставитимуться до нас як до скотини, власне до тих пір доки ми не перестанемо нею бути і не почнемо заявляти свої права на життя, від малої справи до великої!

Отак от іноді знічев«я почитаєш коментарі на порталі і мимоволі посміхаєшся. Складається враження що він багатьом слугує за носову хустину. Всі шурупляться по-принципу: „всі і все кругом лайно — один я гардемарин“. Повинен той, повинен цей, пожалійте, а де ж мораль а культура? Та… на самій глибині! Все життя суцільна конкуренція, а в капіталізмі, особливо нашому, несформовано-дикому, це особливо яскраво виражається. Тому без нас, без нашого впливу, без нашого втручання нічого не буде! Подивіться на світ. Подивіться зараз на Грецію! Держава в повній дупі, але саме громадяни, правом неправом, змушуть ворушитися зажирілих кнурів. Не так давно під час кризи прибалти, наші товариші по совковому не щастю, також громили своїх чинуш і таки домоглися свого. Я не закликаю йти просто зараз і громити адміністрації. Але телячої совковості вже час позбуватися би. Ми хоча б періодично, хоча б іноді збиралися і вимагали від чинної влади звіту перед собою і було б все інакше. Влада почала би все-таки відчувати відповідальність і хоча би щось намагалася б робити. І вже сьогодні нам не доводилось би скімлити про мерзотний сморід серед міста і якусь не санкціоновану торгівлю.

Майже від кожної вулиці завжди вибирається депутат чи то до районної ради, чи то до селищної, а чи багато з нас бачили чи знають в лице своїх обранців? І тим більше, хто і скільки разів громадою звертався по загальних питаннях до свого хоча б вуличного обранця? А поза межами свого кабінету, авта, чи яхти та ще й на людях не такі вони вже й козирні. Та ба ніхто не звертався. Максимум якась колективна писюлька за підписами, на яку приходить така ж нікчемна писюлька. От і все. Розмова скінчена. Але писюлька то писюлька, а от віч-на-віч, то вже зовсім інша річ! Згадайте хоча б розгубленість Бартєнєва перед адміністрацією з козачками. Та де там.
Тож бо й воно. Хоча вимагати від них цієї роботи наше право, а робити цю роботу їх обов»язок! І інакше не буде. Хочете порядку? Трусіть трохи целюлітом. Не хочете, то словами анекдоту «лежіть мамо та не гавкайте». А хотіть чогось на шару. То шари просто не буває! Навіть в мишоловці.