Дехто вважає сьогодні, що краще було б примкнути до якоїсь з більш сильних держав, або в повному складі, або частково і тоді буде все добре.

Хочу запитати: Вам мало ще крові і репресій? Хіба мало їх пережив наш народ? У кожної людини, в залежності від віку, є свій життєвий досвід, а в житті кожної держави цей досвід називається історією. Так от, виходячи з неї, ми вже вдосталь напилися братньої любові і поляків і росіян. Куди б ми не пішли, до кого б не приткнулись нас ніколи не приймуть за своїх, за рівних собі. В такому випадку ми будемо вічними приймаками. Або зятем, або невісткою, бо своя сорочка до тіла завжди ближча. Досить лише одного факту з історії Німеччини. Від часу її розподілу під час війни і до її з’єднання пройшло з півстоліття, а після об’єднання трохи менше чверті століття, але й до цього часу західні німці вважають себе «вищими» за східних, і це при тому що вони є одна й та ж нація, як кажуть одна кров і одна плоть! Чи варто говорити, що вийде з об’єднання різних народів?


Дехто вважає сьогодні націоналізм найкращим варіантом державності. Але погляньте — світ ще й досі здригається від жаху фашизму. І в такому варіанті ми не отримаємо нічого іншого крім загального бойкоту. Тим більше що четверта частина населення України не являється етнічними українцями. Тому цей шлях для нас буде також тупиковим.

Багато людей у нас ще й досі сподівається на доброго дядю. Що от пройдуть вибори, ми проголосуємо і потечуть молочні ріки. Але, в даний час, в нашій державі, ці сподівання мають дуже й дуже мізерну вірогідність. В країні Президента якої, наголошую Президента, депутати просто не пускають до Верховної Ради… Така вірогідність взагалі відсутня. Бо кожний із наших посадовців майже не має реальних важелів впливу на цих «народних».

Тому в такий спосіб не буде ні рік, ні берегів. Бо все продажне. Все схоплено, розділено і переділено, а вкрадені гроші рівняють можливості тих і інших. В чому ми вже мали не раз змогу пересвідчитись на практиці. Можна було б ще чекати, але часу в нас уже немає! Говорячи словами пісні: «ще трохи побалакаємо зникне Україна»! Вона вже навіть не на колінах, як жартували раніше. Вона вже лежить ниць і ледве дихає! Ще трохи і може стати вже запізно! А наша влада раз за разом вперто доводить нам свою не спроможність, або просто небажання міцно поставити її на ноги.

І тому в нас немає іншого вибору як взятись до справи самим. І надіятись лише на самих себе і тільки на самих себе, бо більше немає на кого! Нам потрібен свій шлях!

Витяг з брошури «Кому не байдуже...» Автор Патріот.

P.S.
Шукаю однодумців:[email protected]