Одного разу 9 травня зіткнувся з кричущим фактом. Чекаючи на зупинці маршрутку став свідком того як маршрутники не хотіли перевозити ветерана на пільгових умовах. Спочатку я не звернув уваги, але потім був приголомшений. Тільки но дідусь зупиняв маршрутку, відчиняв двері і запитував чи є пільглві, тобто безкоштовні, місця, як отримував відповідь «ні». І маршрутка починала рушати, навіть, не дочекавшись коли закриються двері і відійде пасажир. Звісно, дідусь старенький, погано бачить, весь труситься, спритності вже ніякої, а маршрутникам головне час і гроші. Так проїхало вже дві маршрутки. І сказати що я був розчулений виглядом дідуся, майже нічого не сказати. І от, дочекавшись третю, і почувши вже стандартну відповідь ветерану, я вже не витримав.


( Читать дальше )

В травні в Феодосійському районі планується проведення змагань спецпідрозділів МВД на базі полку МВД «Тигр». В зв«зку з цим намічається приїзд в Феодосію Міністра МВД України Могильова, також на цей захід намічається приїзд Міністра МВД РФ і Віце-прем`єр-міністра України — Колеснікова. Останній певно щоб засвідчити уклін поважному гостю.

Так що готуйтесь зустрічати феодосійці. Пробки на дорогах, додаткові пости міліції і ДАІ. Одним словом — насолоджуймось.

Ми „благоденствуєм“, Ура!
Нарешті зроблять хоч дороги.

Люди, ви бачили, що в Коктебелі робить «ГАК»?

Ото молодці! Шпилять місцевих «князьків» аж шелестить. От що треба робити! А не жалітись та базікати як ті бабусі по дворах, мовляв і те погано, і те не так. Об"єднуватись треба, вимагати від влади і самим щось робити щоб було так. Тоді й буде ТАК. Саме це (те що робить ГАК) я й мав на увазі в попередніх своїх замітках.

І не важливо хто ти по національності і навіть якою мовою говоримо тут. Головне ким ти себе почуваєш. І чи розумієш ти що це наш спільний дім. Чим і керувалися наші предки при прийомі новобранців на Січ. А щоб щось змінювалось в нашому житті потрібно для цього щось робити і самим, а не просто чекати і сподіватись на когось, і це також потрібно розуміти.

Час вже нам всім зрозуміти, що треба вже щось робити, а не продовжувати чубитись, звинувачувати один одного не зрозуміло в чому, і кожний раз виставляти своє «его». Хоча, чути тут в свою адресу — «політтехнолог», не буду приховувати, в деякій мірі було приємно. Але насправді це не так. Довіри в нас бракує і поваги один до одного, а, іноді, й до самих себе, і цьому також треба вчитись. Але зараз не про це.

Отже, зверніть увагу на роботу коктебельського ГАКу. Я вже раніше тут вказував електронну адресу їхнього сайту. Якщо буде треба вкажу ще раз.

Неможливо робити в домі ремонт частинами. Безглуздо, наприклад, фарбувати підлогу, коли протікає дах і, навпаки, марафетить один дах, коли в домі суцільний безлад. Так і в державі, затикаючи дірки в одному секторі, ми не можемо убезпечити себе від появи їх в іншому. Тому потрібний системний підхід. Розпочну з головного. Пропоную змінити підхід до виборів Президента і правлячої еліти. Перспективною довершеністю цього підходу є сам процес зростання управлінців, а також об’єднання інтересів, як робочих верств населення, так і правлячих. Де останні зможуть реалізувати свої бажання попередньо задовольнивши інтереси перших. А не навпаки як сьогодні.


( Читать дальше )

Сьогодні певно всім зрозуміло, що наше життя і наше суспільство потребує змін. Бо вже далі так неможна і просто неможливо.

Ми сьогодні практично дійшли до того, нині вже класичного, Ленінського виразу, коли верхи інакше не можуть, а низи просто не хочуть.

Виникає питання як бути далі і що сьогодні доречніше. Знову міняти обличчя на владному олімпі, чи пошукати нових, більш вдалих, альтернатив в державотворенні і системі управління?

Що й говорити, коли з часів розпаду Радянського Союзу в державі не піднялась ні одна галузь виробництва, крім алкогольної. Воно й не дивно, бо кожна більш-менш порядна людина, спостерігаючи за тим безладом і хаосом, що діється навкруги, і перед відчуттям власного безсилля щось змінити, просто не бачить іншого виходу як п’янство. Як кажуть, напитись і забутись. І на цьому виховується сьогодні наше майбутнє — наша молодь. Що такі вихованці зможуть дати нам завтра? І що вони з собою візьмуть в доросле життя? Бо як каже східне прислів’я: Кожна пташка робить те, що бачила у власному гнізді. Висновок напрошується тільки один, кричущий і невтішний. Ці діти виростуть, на відміну від своїх батьків, вже в неповноцінних і несвідомих громадян нашої держави, бо вони не бачили нічого святого в своєму житті, крім п’янки і того, що з нею зв’язано. І їм немає чого з чим порівнювати, а все бачене буде сприйняте за істину, і в майбутньому вони стануть творцями долі нашої України. Якою саме вона буде в такому випадку, думаю пояснювати не треба. І про це потрібно думати вже зараз!


( Читать дальше )

В Коктебелі з«явилось об»єднання місцевих громадян, яке за словами самих коктебельців, досить активно впливає на рішення місцевої влади і життя селища. Повна назва об"єднання: Феодосійська місцева громадська організація «ГРОМАДСЬКИЙ АКТИВ КОКТЕБЕЛЯ».

Хто що може добавити з цього приводу?

Ніхто не применшує велич і потужність як минулої так і нинішньої Росії. І ніхто не звинувачує її в попередніх вчинках, як і кожний загарбник, вона робила те що й мала робити. І якби доля України склалася інакше, то не відомо як би в цьому плані виглядали ми.

Бентежить інше. Бентежить поведінка тих осіб, які проживаючи тут і вважаючи себе, з незрозумілих причин росіянами, зачасту, достеменно не знаючи навіть свого роду і чия кров тече в його жилах, ліплять тут не зрозуміло що.


( Читать дальше )

Не один раз чув і бачив як скаржаться на життя, на безгрошів«я і безробіття. Дійсно так і дійсно правда. В нашій занедбаній економіці майже цілковита вина нашої влади. З цим згоден і це беззаперечно. Але можливо проблема не тільки в самій економіці і в наших не професійних „рулях“, можливо частина проблеми криється і в самих нас?

Давайте подивимося навкруги і звернемо увагу на те чого можливо було б не зайвим і нам повчитися. Спочатку давайте почнемо з себе. Кожний з нас в пошуку хліба насущного шукає в першу чергу роботу. А чи правильно це? Хто і скільки раз над цим замислювався?


( Читать дальше )

Ми сьогодні знаємо все про всих. Знаємо про давню Грецію. Знаємо про Рим і римлян. Знаємо про Олександра Македонського і ще купу таких же героїв. Всім цим нас починають пічкати ще зі шкільної лави. Звісно, знати хоч щось, значно корисніше ніж не знати нічого, на кшталт американських пересічних громадян. Але чому нас навчають на прикладах, чужої історії? Невже в нас ніким гордитися і не має кого наслідувати?

Чому ми всі добре знаємо генералісимуса Суворова, і майже нічого незнаємо про кошового отамана Запорізької Січі Івана Дмитровича Сірка? Невже його подвиги і звитяга менші? Навряд чи. Варто лише пригадати одне із перших свідчень про діяльність Сірка — цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 — 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.


( Читать дальше )