Засновник фашистського руху Італії диктатор Беніто Муссоліні свого часу сформулював ключову тезу, що відображала його погляд на усі можливі відносини з громадянами країни. «Друзям – усе, ворогам – закон», – саме за цим правилом вирішували справи в італійській державі, будували взаємини з політичними силами й пересічними громадянами.
Нічого дивного, адже влада диктатора ґрунтується саме на ретельному розподілі на «правильних» і «неправильних», «угодних» і «неугодних», лояльних та нелояльних. Такий «чорно-білий» формат спрощує як пошук «ворогів народу», так і плетиво прагматичної корупційної моделі управління державою, де «друзі режиму» стають його опорою та фінансовим гарантом. На якомусь етапі диктатор навіть втрачає відчуття реальності, а його оточення спотворює цю реальність уже на свій розсуд. Безсовісна, знавісніла влада поступово узурпує громадянські права, самоправно ламаючи ланки державної машини – виконавчі, законодавчі, судові, насамперед суди, прокуратуру, міліцію – під свої кримінальні плани.
І от уже країною починають керувати бандити, «гопники» та шахраї.
(
Читать дальше
)